Alemany Agusti icon

Alemany Agusti




Скачать 97.73 Kb.
НазваниеAlemany Agusti
Дата конвертации23.02.2013
Размер97.73 Kb.
ТипДокументы
источник

Валентин Стецюк

Вступ до курсу досліджень передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі і Азії

Алани


Свідчення античних письменників не дозволяють зробити висновок про етнічність аланів. З їх поглядами на аланів, які часто суперечать один одному, можна познайомитися хоча би в примітках до «Гетики» Йордана, зроблені її перекладачем Є. Скржинською (Иордан , 1960). Здається, найбільше свідчень про аланів залишив Амміан Марцеллін. Він, так само, як і деякі інші історики тих часів, вважав, що алани – це массагети минулого, правда, жодних доказів щодо цього не приводив. Описуючи зовнішність аланів, Амміан Марцеллін, відзначав їх "дещо зизуваті очі" (Alemany Agusti. 2000, 36). Це може бути свідченням певних монголоїдні рис, хоча в цілому алани за зовнішнім виглядом дуже відрізнялися від гунів, явних монголоїдів, і на це вказує Йордан (Иордан, 1960, 126). Однак, слід мати на увазі, що Амміан описує аланів свого часу, тобто кінця 4 ст. До цього часу алани вже могли у великій мірі змішатися з гунами, бо першими, кого підпорядкували собі гуни в Європі, були саме алани і вже спільно з ними вони розгромили племінний союз остготів в 375 р. Дата вторгнення гунів на територію аланів залишається неясною, тому невідомо, який період часу алани залишалися в тісному контакті з гунами. Амміан тільки пише, що при вторгненні гунів безліч аланів було перебито, а ті, що вижили (в більшості жінки) були включені до їх складу. У такому випадку одного покоління досить, щоб переможені алани придбали слабкі монголоїдні риси, яких вони могли позбутись у наступних поколіннях.

Амміан знаходив також схожість між аланами і гуннами у способі життя, властивого кочовикам. При цьому відмінною особливістю подібних суджень вважалося відсутність постійного місця проживання, а не схожість у пристрої возів або розбірного для перевозки житла. За свідченням Амміана алани займали територію від пріпонтійських степів до Вісли на північному заході і до північно-східних берегів Каспійського моря, але окремими групами вони проникали далі на схід і південний схід. Можливо, останнє дало привід поділяти аланів на європейських і азіатських, при цьому Європу та Азію поділяв у той час Танаіс (Дон). Проте залишається неясним, чи говорили всі алани тою самою мовою. На всій цій величезній території проживало також безліч інших народів, узагальнено званих скіфськими. З текстів Аммиана можна зробити висновок, що поступово якесь войовниче плем'я підпорядкувало собі всі ці народи і об'єднало їх в один союз під загальною назвою аланів. Серед цих племен були і неври, і меланхлени, гелони, і агафірси та інші племена, раніше згадувані Геродотом і кілька таких, що з'явилися пізніше (Alemany Agusti, 2000, 34).

Що ж стосується мови аланів, важливим є свідчення Лукіана про різницю між аланською і скіфською мовами в пасажі про скіфа Арсакомаса (Αρσακομασ) та його вірних друзів Лонкхатеса (Λογχατησ) і Макентеса (Μακεντησ), які допомагали йому викрасти наречену. Останній, видаючи себе в одному з епізодів за алана, повинен був говорити алансьою мовою (Alamany Agusti, 2000, 3.11). З цього можна зробити висновок, що скіфська і аланська мови, принаймні, в якійсь мірі відрізнялися одна від одної. Більше того, імена цих героїв не мають доброї розшифровки засобами іранських мов, натомість добре розшифровуються за допомогою давньоанглійської. Ім’я Λογχατησ (longchate:s) можна перекласти як «довговолосий» (д.анг. lang, анг. long "довгий" та д.анг. hæd волосся), а ім’я Μακεντησ (makente:s), правдоподібно, утворене від д.анг. magen "сила" з формантом - te:s , який є метатезою суфіксу найвищого ступеню –st, і тоді Макентес можна перекласти як “найсильніший”.

Про присутність англосаксів на території України в скіфо-сарматські часи в попередніх розділах вже наведено достатньо доказів (див. Алано-англосаксонський ономастикон та Давню англосаксонську топоніміку.) Однак, оскільки нащадками аланів справедливо вважаються сучасні осетини, то при визнаній строкатості населення Північного Причорномор’я немає іншого виходу, як припускати, що під загальним ім'ям аланів в ті часи був прихований племінний союз, в якому англосакси могли грати чільну роль, а предки осетинів були тільки членами цього союзу. Припущення про те, що саме англосакси складали провідну верству в союзі ґрунтується на іменах вождів аланів, які розшифровуються засобами давньоанглійської мови (Αρδαβουριοσ, Beorgus, Γωαρ, Eochar, Μαστειρα, Respondial, Sangibanus, Τασιοσ та ін.)

Від Геродота ми знаємо, що серед скіфів були скіфи «царські». Страбон виділяв серед сарматських племені крім язигів, ургів, роксолан також і «царських» сарматів. Очевидно визначення «царські» відповідало чільному племені. Харматта вважає, що пік сарматської могутності припадає на останню чверть 2-го і першу половину 1-го ст. до РХ. ( Harmatta , 1970, 39). В умовах стабільності розвиток торгівлі, засобів і шляхів сполучення призвело до того, що до початку 1-го тис. після Р.Х. в причорноморських степах стали з'являтися різні етнічні групи, що увійшли в племінний аланів. До висновку про можливе верховенство войовничого племені, етнічно чужого масам підвладного населення, приходять історики:

Етнічні розмаїття і мінливість, культурний обмін, часто через великі відстані, широкомасштабна політика та регіональні відмінності виступають при дослідженні степових імперій все чіткіше. Погляд сучасної етносоціології про те, що ранньосередньовічні народи складалися з різних груп, які збиралися навколо одного відносно невеликого ядра і скоро відчували себе належними до нього, підтверджується” (Pohl Walter, 2002, 3).

Те, що алани мали різний етнічний склад підтверджує етнонім роксолани, який з допомогою осетинської мови можна розшифрувати як «білі алани», тобто існували ще звичайні алани і між ними була якась істотна різниця, очевидно, мовна. Язигами (асами) могло бути якесь тюркське плем’я. Варте уваги те, що самоназви осетинів (дігорці і іронці) не містять в собі якихось натяків на етноніми алани чи аси. Самі вони асами називають балкарців, а чуваші, особливо старшого віку кажуть: «Епір асем» (ми аси). В той же час етноніми булгари і балкари між собою етимологічно пов’язані.

Крім значного числа імен аланських ватажків, які пояснюються за допомогою давньоанглійської мови, германське походження аланів підтвердження також їх дружніми відносинами з германськими племенами готів, вандалів і свевів, які повинні були мати якесь більш серйозне пояснення, ніж ситуативний союз різномовних племен без певної мети і видимої причини. У 378 р. алани в союзі з остготами розбили римську армію під Адріанополем. Пізніше велика частина аланів разом готами і гунами рушила в тривалий похід по Європі. У союзі з вандалами і свевами алани дійшли до Іспанії, де заснували своє королівство, а після знищення цього королівства вестготами вони разом з вандалами переправилися до Північної Африки. Якщо ці алани були іраномовними, як це прийнято вважати, то чому вони так прив'язувалися до германських племен, з якими розділили їх складну долю?

Слід сказати, що думка про належность аланів до числа германських народів не нова. Норман Дейвіс зараховує до східногерманських племенам, крім швабів, лангобардів, буругундов, вандалів, гепідов і готів, також і аланів ( Дейвіс Норман . 2000. 241.)

Певні свідоцтва про дружні стосунки готів і аланів надає також археологія. У той час як слов'янські племена зарубинецької культури витісняються сарматами з лісостепового Придніпров'я між Тясмином і Стугною, "у відносинах сарматів та носіїв черняхівської культури в II – IV ст. склалася зовсім інша ситуація, ніж в сарматсько-зарубинецьких". Сармати беруть участь у складанні південно-західного регіону черняхівської культури, а їх похоронні обряди подібні черняхівським. ( Баран В.Д ., 1985, 9-10). Черняхівська культура в основному створювалася готами, які прийшли в Причорномор'я з півночі, тому можна припускати, що культурна взаємодія готів і певної частини сарматів була обумовлена близькістю їхніх мов.

Однак більшість фахівців сприймає найменування аланів тільки як етнонім, і апріорі передбачає їх іранське походження. Простежуючи історію аланів аж до 13-го століття, вони фактично говорять про історію осетинів, коли на Північному Кавказі могло залишитися тільки їхнє ім'я. Показовим у цьому відношенні є фундаментальна праця А. Алеманні (Alemany Agusti. 2000), яка багато в чому спирається на роботи Абаєва.

З іншого боку, частина аланів залишилася на Північному Кавказі, чому є історичні свідчення, а деякі, нехай навіть нечисленні, аланські імена не піддаються поясненню за допомогою англійської мови, а інші виглядають явно тюркськими (Ιτιλησ, Αραβατησ, Thogay). Крім того, є свідчення про аланів у Середній Азії.

Беручи все це до уваги, ми повинні припустити, що германомовними аланами могла бути тільки та їх частина, яка в період Великого переселення народів пішла в Центральну Європу, а потім до Іспанії і Африки і, можливо, навіть на Британські острови. Іншими словами, під загальним ім'ям аланів повинні таки ховатися як германомовні, так і іраномовні, і навіть тюркомовні племена Північного Причорномор'я, причиною чого могло бути перенесення назви домінуючого племені на інших учасників добровільного або примусового союзу різномовних племен, створеного для боротьби проти скіфів.

У популярній літературі можна знайти твердження, що деякі географічні назви на території Англії звучать абсолютно як осетинські (Лондон, Дувр та ін.), хоча фахівці вважають, що їх етимологія має кельтський характер. Цю тему можна було б залишити без уваги, якщо б не виявилися зв'язки циклу легенд про короля Артура, лицарів Круглого столу і Священного Грааля зі скіфо-сарматським світом і з осетинською спадщиною культури цього світу. У 2000 році була опублікована книга, в якій автори намагаються пояснити причину цих зв'язків (Littleton C. Scott, Malcor Linda A . 2000). Книга викликала неоднозначну реакцію в науковому світі, оскільки докази авторів побудовані на аналогіях, які, можливо, не виглядають переконливими. Непереконливими виглядають і причини цих зв'язків у впливі невеликої кількості язигів, що служили в римських легіонах на території Британії в 2-му ст., на культуру корінного населення, яке було на той час кельтським. Ворожі римлянам кельти не могли мати з ними тісних культурних контактів, тим більш сумнівно, що вони піддалися культурному впливу язигів. Такий вплив могли зробити нові мігранти численні алани-англосакси, які, безумовно, мали спільні культурні елементи з іраномовним населенням Північного Причорномор'я, але історичних даних про переселення алан до Британії немає. Хоча Лінда Малькор пояснює ім'я Ланцелота, одного з лицарів короля Артура як “(A)lan(u)s à Lot” (алан з Лота, району в Південній Галії, де свого часу концентрувалися алани). Можна було б припускати, що разом з Ланцелотом до Британії могли прибути і інші алани, але в кельтській міфології нема жодного натяку про таку можливість. (Botheroyd Sylvia und Paul F., 1999, 241-242)

Якщо алани прибували в Британію з Південної Галлії, тим більше вони могли це робити з Північної Галлії. Відомо, що Флавій Аецій, заслужений полководець і фактичний намісник Галлії, відомий своєю перемогою над гунами на Каталаунських полях в 451 році, передав у володіння аланському королю Еохару територію Арморіки (північний захід Франції). Не зайвим буде принагідно нагадати, що ім’я короля Еохара (Eochar) області прекрасно розшифровується за допомогою давньо-англійської мови - др.-анг. eoh „кінь” та ār „посланець, герольд, апостол”. Таким чином, півострів Бретань і прилеглі області були заселені численною аланською ордою. Про подальшу долю цих алан нічого невідомо, тому не виключена можливість, що вони з часом переселилися в Британію. Вважається, що поширене англійське ім'я Алан занесене саме з Бретані вояками Вільгельма Завойовника. Нормани Бретані, які складали його армію, користувалися французькою мовою і швидке зникнення тут скандинавської мови пояснюється так:


"… нормандські топоніми доводять, що скандинавська колонізація цієї області була переважно аристократичною" (Сойер Питер, 2002, 240-241)

Отож можна припускати, що алани поселившись у 5-му ст. у сусідстві з франками за кілька століть втратили рідну мову і перейшли на французьку і переважно з них Вільгельм Завойовник набрав свою армію чисельністю до п’яти тисяч вояків. Однак це вже було через 500 років після того часу, в якому, за припущенням, жив король Артур.

Від Біди Преподобного відомо, що племена англів, саксів і ютів переселилися до Британії в середині 5-го ст., коли її покинули римські легіони і коли інша частина аланів вела постійні військові сутички в Південній Галлії та Іспанії. Беда повідомляє два імені командирів англів Генгіст і Горза (Беда Достопочтенный, XV), які з давньоанглійської можна перекласти як "жеребець" і "кінь". Такі імена пасують чоловікам народу вершників, яким були алани, а германці Центральної Європи не були вершниками не були. Знаменита фігура білого коня на схилі пагорбу біля Уффінгтону в Оксфордширі могла бути створена саме вершниками аланами-англами. У принципі, схожість етнонімів англи і алани може свідчити про їх спільне походження, тим більше, що про можливу метатез в слові алани говорить назва племені ревком-аналоїв, тобто «Світлих» або «диких» аланів. Якщо n у цьому етнонімі звучало як ng (ŋ), то перетворення «ангів» в «аланів» було б цілком можливим (angloiaŋloialŋoialanoi). Германські племена англів відомі з часів римського історика Тацита (бл. 56 – бл. 117 н. е.) Етимологія етноніму зводиться до герм. *angula «гак», нібито тому, що країна, яку вони заселяли, мала вигнуту форму.

Таким чином, лишається припускати, що іранські мотиви в кельтську міфологію принесли алани-англи, які довший час разом з бритами боронилися від нападів північних піктів і скотів і тому були у тісному контакті і лише пізніше між союзниками почалася ворожнеча.




Аерофотографія Білого коня (з Вікіпедії)

Говорячи про присутність англосаксів у Східній Європі в скіфсько-сарматські часи, не можна обійти мовчанням схожість етнонімів «саки» і «сакси». Саки вважаються скіфським плем'ям, яке проживало в Середній Азії, але мова їх невідома. Судити про неї можна лише за окремими словами. Одним з таких слів є ім'я одного з ватажків саків Скунхи. Цей "сак Скунха" зображений на Бехістунському пам'ятнику епохи Ахаменідів, що складається з декількох висічених у камені фігур і написів до них за сотню кілометрів від Хамадана. Як випливає з напису, цар Дарій захопив Скунху в полон і опанував його країною. Пошук пояснення імені Скунхі вівся в іранських мовах і для цього були залучені ос. Sk'uänxun (дигорський діалект) і sk'uyxyn (іронський діалект), які мають значення «відрізнятися». Дієприкметник від дієслова, до яких сягають ці слова, могло означати «знаменитий», «доблесний» (Фрейман А.А ., 1948, 239). Пояснення досить переконливе, але наукова об'єктивність змушує перевірити й інші варіанти. А.А. Фрейман вважав, що осетинське слово споріднене іншим іранським і має також відповідності в деяких індоєвропейських мовах в основі яких лежить поняття «звертати увагу». Проте є д.-анг. scunian «уникати, ухилятися» неясного походження, яке не має відповідностей в інших германських мовах. Семантичний зв'язок, хоча і віддалений, з осетинським словом є (наприклад, вихідним було значення «відокремлюватися, виділятися»), тому не виключено їх спільне походження. Ці міркування показують, що питання про етнічність саків поки що не може бути вирішене остаточно.

© Валентин Стецюк.





Добавить документ в свой блог или на сайт



Похожие:

Alemany Agusti iconAlemany Agusti
В таком случае одного поколения достаточно, чтобы побежденные аланы приобрели слабые монголоидные черты, которых они могли лишиться...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©znanie.podelise.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы